Мета: Виховувати шану і любов до українських оберегів – вишитих рушників, які є невід’ємною частиною нашої культури.

На сцені 2 ведучих (юнак і дівчина в українських костюмах), на вишитому рушнику тримають хліб-сіль.

Юнак

До нашої світлиці рушників

На свято вишиваних рушників

Гостинно просимо вас завітати.

Крізь призму ниток багатьох років

Нелегку працю всіх майстринь пізнати.

Дівчина

Стежку Сковороди і Тарасову думу,

Безмежного поля солону могуть,

Колос любові і зернятко суму –

Рушники українські у вічність несуть.

Юнак

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

(Кланяються і кладуть хліб на стіл або віддають одному із присутніх)

На фоні музики

 Ведучий

Україна– це край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі…

Ведуча

Україна – це віковічна боротьба за волю і незалежність, щастя і добробут…

Ведучий.

Україна – це милозвучна рідна мова, задушевна пісня і запальний танок, вишитий рушник…

Ведуча.

Рушник… Як багато промовляє це слово. Український рушник… На ньому вишита доля народу. На ньому переплелися радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя – від народження до смерті.

Ведучий.

Рушник – то свята, зворушливо-поетична реліквія, яка крізь товщу віків світиться для нас, висонцює національним символом непогасних традицій.

Ведуча

Рушник – невід’ємна частина українського побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.

Музичний фон

Дівчина

Тут на стінах рушники звелись –

Над роздоллям нив і над садами,

Сонячним промінням зайнялись,

Радістю заграли й кольорами:

Чорним і рожево-золотим,

Жовтим, фіолетовим, зеленим,

Як безхмарне небо – голубим,

Як зоря на обрії – червоним.

Стеляться розкішні рушники –

Щедрий витвір, що віншує волю,

Всіх нас обіймаючи крильми,

Рушники дарують щастя й долю.

Ведуча.

Ще не так давно важко було уявити українську родину, в якій би не було вишивки. Заходиш у хату, а там, у куточку над образом Божої Матері, висить широкий рушник із різними кольорами шовку, зі столу звисає вишита скатертина. Так було завжди, хоч багата, хоч убога родина – всі мали вишиті обереги, що були символом щастя та добробуту в сім’ї. Вважалося, якщо хата без вишитих рушників, то сім’я не матиме продовження роду. З рушниками та хлібом-сіллю українська родина щиро зустрічала гостей.

Ведучий

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до наших традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, і, мабуть чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде ціннішим, духовно багатшим.

Інсценізація вірша Н. Баклай “Рушники”.

1 дівчина

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене.

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромена?

2 дівчина

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом

3 дівчина

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиками стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошкою сміється.

4 дівчина

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки –

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

1 дівчина.

Вже доля весни правнукам кує,

А хміль з калиною на полотні не в’яне.

Як добре, що в мого народу є

Рушник весільний і рушник прощальний…

2 дівчина

Благословенна будь на всі віки

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Танець з рушниками ( “Пісня про  рушник” А. Малишка).

Ведучий

   Дедалі більше у шаленому темпі атомної епохи віддаляється від нас у минуле біла хата у вишневому саду, світлиця з вишитими рушниками, лагідна казка бабусі над колискою немовляти. У цій світлиці – корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як  мамина посмішка.

Ведуча.

     Рушник… Стелиться, ніби дорога, зачаровує, мов пісня. Рушники виконували важливу роль в сімейному і суспільному житті. Їх використовували під час урочистих  або святкових подій: сватання, весілля, зустрічі гостей, народження дитини. Але й сумна подія – поховання, теж не обходилася без рушників. У народі збереглася віру в їх життєдайну силу, символічне значення.

Ведучий

       Запрошуємо  на екскурсію до світлиці “Рушниковий розмай “. Нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишитими рушниками – будуть приємними для вас.

 

 

Екскурсовод  1

   Як багато можна передумати за шматком полотна! Згадати, наприклад, що вишивка побутує в українців ще за часів Київської Русі. Що народилася вона не тільки як витвір мистецтва, а й як наш оберіг. І одним з найдавніших українських оберегів є вишитий рушник. Він і захищав, і сил додавав, і кохання беріг.

   Орнаментований певними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом повсякденних обрядів. Кожен стародавній вишитий  рушник – це легенда життя – чи то однієї людини, чи то однієї сім’ї, чи то цілого роду.

   Найдавніші рушники, вишиті на грубому домотканому полотні, є неабиякою прикрасою нашої світлиці. (демонструє )  Серед них є вишиванки-старожили, орнаменти яких не повторюються і яким уже більше ста  років (демонструє).   Українці свято вірили у їх магічну силу, і в тому щось є, адже сидячи вечорами при світлі свічки над вишивкою, вони думками переносили свої побажання в орнамент, на невидимому духовному рівні створювали навколо  рушників ауру, яка оберігала їхню родину від зла.

   Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колоритним вирішенням. У своїх роботах майстрині відобразили вічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.

   Майже кожна область, кожен район, часто і окремі села, з покоління в покоління, від матері до доньки, надавали перевагу  тому чи іншому узору, барвам.

   Здебільшого стародавні рушники вишивали червоними і чорними нитками (демонструє). За давніми переказами і легендами чорна гама символізувала нашу родючу землю, а також жіночу тугу за своїми вірними охоронцями.

   Не менш поширену групу становлять рушники, вишиті виключно червоними нитками.(демонструє).  Червоний колір – колір калини, щастя, любові. Він найбагатший, найкрасивіший,   випромінює енергію.
На фоні музики  “Два кольори”

Навіки з’єдналось червоне і чорне –

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

Ведучий.

   І як на тій вишиваній сорочці, що мати дарувала синові в далеку дорогу, переплелися на рушниках візерунки червоними і чорними кольорами – кольорами  радості і печалі, кохання і журби.

Звучить пісня “Два кольори”.

Екскурсовод  2.

   Рушник, як стверджують наші прабабусі, походить від слів “руш” або  “вирушай”. Як мамина колискова засівала в дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував людину все життя, мав оберігати від усякого нещастя.

   Кожен рушник унікальний і неповторний. Усі вони з різної епохи. Більшість із них оздоблені народними мотивами з візерунками та квітами. Немало і рушників, де у вишивці використовуються зображення птахів.

   Взагалі, такі рушники дуже цікаві. Жінкам у всі часи хотілося щастя, ладу в сімейному житті. Тому пташок, як символів такого щастя, вишивали, розсаджуючи їх на гілках дерева або над ним. На весільних рушниках, по обидва боки,  дзьобами один до одного найчастіше вишивали голубів, лебедів чи павичів, але обов’язково парою, що символізувало нерозлучність молодого подружжя. (демонструє).

   На одних рушниках птахи – реалістичні, на других – стилізовані і навіть екстравагантні. До вашої уваги вироби, на яких майстринями вишиті  зозулі, соловейки, ластівки, павичі. Серед неординарних узорів є зображення людських фігурок, немов із дитячих малюнків. Якщо уважно придивитися ось до цього рушника (демонструє) , то фігурка хлопчика на ньому схожа на янголятко. Цей рушник, напевно,  вишито для немовляти і символізує він щастя, здоров’я, адже зелений колір, що домінує на узорі – символ життя.

   Роздивляючись такі рушники, відчуваєш політ фантазії майстрині, її почуття волі і разом з тим відчуття могутності оберегу.

З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї,

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в’юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишиту свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю…

Світи мені повік, матусина любове.

Сценка “Ганна”.

Автор.

   Склала Ганна, що було зайве в скрині. Нічого їй так не було жалко, як отих рушничків. Повиймала зі скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоч надивитись. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Обійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво.

Ганна.

   Рушники ви мої вишивані. Чи я вас не вибілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання. Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі, під червоною калиною; вимочувала вас, як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а знати, моя недоля тоді між старостами в хаті стала!

   Рушники ви мої шовкові переписані! З вами я ждала свого милого чорнобривого, розстеляла все при шовковому місяці, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку. Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння, не продам вас, не продам.

Екскурсовод 3.

   Ниточка за ниточкою, стібок за стібочком, хрестик за хрестиком – тихо і неквапливо лягають барвисті рядочки, снується, занизується або мережиться особливий, небуденний світ. Вишитий рушник… Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різні узори вишивки мають символічне значення. За кольором, орнаментом, способом його розподілу можна навіть визначити місце виготовлення рушника.

   Український рушник завжди відрізнявся різноманітністю орнаментів. Чи задумувалися ви коли-небудь, споглядаючи вишивку, що кожен елемент візерунка, так само, як і кожен колір, має своє символічне значення? Рослинні орнаменти є вираженням поклоніння наших пращурів культу природи та їх прагнення перенести красу оточуючого світу на полотно. Широкого розповсюдження набули візерунки з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, форми якого різні за своїми обрисами (демонструє).

   В орнаментиці майстрині прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння. Вони розміщували на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не зображуючи листя (демонструє). На окремих рушниках основним елементом рослинних орнаментів є верба та калина. Недарма кажуть: “Без верби та калини нема України”. Вишиті рослинні візерунки мають символічне значення. Так, виноград (демонструє) символізував добробут у житті, щасливе одруження. Вишитий барвінок означав довгу життєву дорогу, а також кохання.   Дерево-життя – найпоширеніший орнамент українського рушника. Це гарна квітка: її верхня частина – то сфера богів, нижче – життя людей (демонструє). Нерідко на рушниках вишивали літери. Це ініціали тих, для кого вони призначалися (демонструє).

   Кожен рушник – витвір мистецтва. Це нелегка праця, більшість із них вишивали ще при гасовій лампі. Український рушник… Він пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і друзям, гостям. Я рада, що в нашій школі створено таку світлицю “Рушниковий розмай”.

Ведучий.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник,

Є звичай : рушником сватів в’язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників

Несуть красу із глибини віків.

Ведуча.

   Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. Судженому і сватам, а також рідні жениха, ним прикрашали гільце. На рушник ставали під час вінчання в церкві та благословення батьків.

Сценка “Сватання”

У кімнаті Настя(мати), Наум (батько), Маруся (донька).

Настя.    Науме, Науме! Либонь старости йдуть.

Наум.   До кого?

Настя.   Та до нас, до нас, он уже в дворі! Сідай швидше на лаву, а ти, Марусю, біжи хутко в кімнату та вбирайся.

Настя і Маруся виходять. Стукнуло під дверима тричі. Наум хутко дістав нову свиту, пояс, одягається, підперізується, а сам тремтячим голосом каже нищечком

Наум.   Господи милосердний! Дай моїй донечці доброго чоловіка не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя.

Стукнули і вдруге, теж тричі, палицею. Наум, одягнувшись зовсім, ізмів із скатертини, що на столі і  посунув хліб, що завсегда лежав на столі. Вийшла Настя і засвітила свічечку перед богами. Наум сів на лавку в кінці стола і дожидається. Ось стукнули під дверима і втретє, теж тричі. Наум, перехрестившись до ікони, каже

Наум.   Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи! Насте, іди ж, сідай і ти.

Настя, теж перехрестившись тричі, сіла  біля Наума. У хату увійшло двоє старостів, підперезані поясами, з паличками. У старшого хліб у руках. За ними ввійшов і Василь. Старости перехрестились тричі до образів.

Наум.   Що ви за люди й відкіля, і за чим вас бог приніс?

1-й староста (старший). Преждє усього дозвольте вам поклонитися (кланяються господарям)  і добрим словом прислужитись. Не позгнушайтесь вислухать нас, і коли буде теє, то ми і онеє; коли ж наше слово буде невлад, то ми і підемо назад. А що ми люди чеснії і без худої науки, то от вам хліб святий у руки.

Наум узяв хліб, поцілував, положив на стіл край свого хліба.

Наум.   Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо. Сідайте, добрі люди! До чого ще прийдеться, а ви своїх ніг не турбуйте, може, й так здалека йшли. А з якого царства? З якого государства?

1-й.   Ми є люди німецькії, а йдемо з землі турецької. Ми собі ловці, удалії молодці. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: “Чого нам дивитися на таку шквирю, ходімо шукать усякого звірю”, - і пішли.

2-й.  Їздили, слідили і нічого не получили. Аж – гульк! Назустріч нам якраз їде  на вороному коню отсей князь (Василь кланяється) От після зустрічі він каже-говорить нам такії речі: Ей ви, ловці, добрі молодці! Услужіте мені службу, покажіте дружбу: ось якраз попалась мені лисиця або куниця, а трохи чи не красная дівиця. Їсти-пити не желаю, достати її желаю. Поможіте, піймайте; чого душа захоче усього від мене бажайте. Десять городов вам дам і скирту хліба. От ловцям-молодцям того і треба.

1-й.   Пішли ми по слідам, по усім городам. Перше слід пішов у Німеччину, далі – у Туреччину, ходимо, шукаємо, а її не піймаємо. Усі царства-государства пройшли, а її не знайшли. Тут вп’ять пала пороша. Сьогодні рано устали й зараз на слід напали. Пішов наш звір та до вас у двір, із двора до хати, тепер желаємо його піймати.

2-й.   Певно, вже наша куниця у вас у хаті красная дівиця. Нашому слову кінець, а ви зробіте нашому ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю, вашу красную дівицю! Віддасте, чи нехай підросте?

Наум.   Та що се за напасть така? Жінко, Що будемо робити? Дочко! А ходи-но сюди на пораду!

Маруся вийшла з кімнати, засоромившись, стала колупати піч пальцями.

Наум.    Бачите, ловці-молодці, що ви наробили. Мене з жінкою смутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, дума тут більше не жити! Гай, гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо,  доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуємо куницю або красную дівицю, так ми вас пов’яжемо і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! Прийшла й наша черга до прикладу казати: годі лишень піч колупати, а чи нема чим  сих ловців-молодців пов’язати?

Маруся продовжує колупати піч.

Настя.   Чи чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, іди та давай чим людей пов’язати. Або, може, нічого не придбала та з сорому піч колупаєш? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, шити? Якщо не рушником, то в’яжи хоч мотузком, коли і той ще є.

Маруся пішла до кімнати і винесла на тарілочці два рушники, хрест навхрест покладені, положила на хлібові святому, а сама стала перед образом та й вдарила три поклони, далі отцю тричі поклонилася у ноги, поцілувала у руку, неньці так же. Узявши рушники, піднесла на тарілочці перше старшому старості, потім другому. Вони, уставши, поклонилися, узяли рушники.

1-й.   Спасибі, батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили. Спасибі і дівочці, що рано уставала, тонко пряла і хорошенькі рушники придбала.

Старости пов’язують один одного

1-й.   Робіть же діло з кінцем. Розвідайтесь з князем-молодцем, в’яжіте приводця, щоб не втік з хати.

Настя.   Ану, доню! Ти ж мені казала, що на те по п’ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати.

Маруся винесла шовкову червону хустку і пов’язала Василя.

1-й.  (до Марусі та до Василя)  Кланяйтесь, по-перше, Богу, по-друге, - батькові й матері.

 

Маруся.

Дозвольте, тату, дозвольте, мамо,

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

Наум і Настя.   Благословляємо вас хлібом-сіллю.

Маруся і Василь кланяються втретє. Усі учасники виходять.

Ведуча.

   Великим позитивом є той факт, що і в сучасному весільному обряді неодмінними атрибутами є вишиті рушники. Хоча, на перший погляд, вони, здавалось би, не мають ніякого значення в житті молодої пари, але їхні чари родинної стихії і сьогодні є настільки могутньою силою, що вона невидимою ниткою добра і щастя переходить від покоління до покоління.

Ведучий.

 Переконані, що ця нитка не обірветься ніколи, тому що вдивляючись у дрібну, фантастично орнаментовану  вишивку на тонкому лляному полотні, не перестаєш дивуватися природнім талантам простих українських жінок і відчуваєш магічну силу їхньої душі та доброту помислів.

Екскурсовод 4

   Наша українська земля багата барвами природи: синє небо, блакитна ріка, зелень у відтінках гори, яскраві, жовті, червоні квіти. Тому і рушники, вишиті руками наших майстринь, майорять різнобарв’ям. Не можна собі уявити стародавньої української хати без вишивки. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки була прибрана хата, а в ній – чисті рушники на похваті. Цього навчали матері і своїх доньок. Довгими зимовими вечорами бабусі, жінки і дівчата вишивали рушники. Адже їх кількість свідчила про достаток родини. Під вправними руками вишивальниць простий шматок полотна ставав справжнім мистецтвом.

   Рушник… Як багато значить для нас це слово. Ось погляньте навколо, скільки різних вишивок є у нашій світлиці. Можливо, комусь із присутніх, цей рушниковий розмай навіяв спогади дитинства, коли подібні рушники вишивала мама, бабуся чи тітка.

   Вишиті обереги характеризували жіночу вправність, ніжність і працьовитість. Починаючи з XIXстоліття  розширюється кольорова гама рушників. Це дало змогу зробити витвори мистецтва яскравішими, привабливішими. Запалахкотіли багатством кольорів рушники. Більшість із них оздоблені плетеним     мереживом ( демонструє ), вишиті муліне, вовняними та шовковими нитками – хрестиком, гладдю, стовпчиком (  демонструє). Вишиті червоні троянди, виноград, бузок на тканому домашньому полотні, наче живі постають перед очима і створюють теплу і затишну атмосферу.

   Рушник – один із найдавніших оберегів українського народу. Саме полотно його має символічне значення. Це дорога, захист. А коли ця смуга ще й містить на собі вишиті знаки-обереги, захисна сила її відповідно більшає. Та вцілому ручна робота має магічне біополе.

Вишивала рушники різними нитками.

Там калина молода  й ружі з солов’ями.

У барвінка синій цвіт, кущ рясного глоду.

Український рушничок – символ мого роду.

Ведучий1.

   На жаль, в 60-х роках минулого століття вишивка “втратила прописку” в кожній оселі, згорнули крила рушники, поступившись модним шпалерам, гардинам. Ми не помітили, як збіднів наш духовний світ.

Ведуча1.

   Ця тенденція простежується і в розміщених на виставці вишитих оберегах – тут роботи наших мам і бабусь, які вони створили в своїй юності, а вже наступне покоління майже відклало і голку, і полотно.

Ведучий 2.

   Усі рушники і картини, що знаходяться тут, наші односельці та жителі сусідніх сіл Кирияківки, Борисів, Пирогів  передали нам для музею-світлиці. Висловлюємо їм слова щирої подяки.

Ведуча 2

   На жаль, на сьогодні дехто із майстринь уже відійшли у вічність, але пам’ять про них залишиться для нащадків у рушниках та картинах.

Ведучий 3. Та відрадно те, що уже на початку XXI століття активно відроджується роль рушників, хоча це поки що захоплення окремих творчих особистостей. А молодь знову зупиняє свій допитливий погляд на рукотворних вишивках.

Ведуча 3.

   Нам сьогодні приємно представити роботи наших випускниць 2012 року  Мамон Алли та  Рогової Марини, випускниці 2011 року  Брисюк Алли,  які захоплюються вишивкою і мають певні досягнення. На виставці ви маєте змогу переглянути їхні роботи – вишиті картини та рушники.

Ведучий 4.

   Творчого натхнення тим, хто уже подружився з голкою і барвистими нитками. Хай ширшає коло майстринь як у нашому краї, так і в Україні вцілому.

Ведуча 4.

   Бо хіба ж  у світі є більше диво, аніж тії рушники, що є як доля не проста, а переплетена червоними і чорними хрестиками, в яких радість і туга, біль і щастя, і така одвічна жіноча печаль.

Ведучий 1.

   Віриться, що не пересохне чаша прадавніх народних традицій. А кожна оселя знову заясніє рушниковим розмаєм.

Ведуча 1            Рушникове обличчя веселе,

Ведучий 2          Огорта коровай на столі.

Ведуча 2.           Закликає гостей до оселі,

Ведучий 3.         Випромінює щедрість землі.

Ведуча 3.           Рушничок на столі – давній звичай,

Ведучий 4.         Ним шлюбують дітей матері,

Ведуча 4.           Він додому із далечі кличе,

Ведучий 1.         Де в калині живуть солов’ї.

Ведуча 1.           Він простелений тим, в кого серце

                           Не черствіє й дарує тепло.

Ведучий 2.          Хай цей символ лишається вічно

                            В нашій хаті

Разом                 На мир, на добро.

Учитель.   Болить душа, коли бачиш, як сьогодні скуповуються старовинні речі українського побуту, вишиті рушники. А потім обвішують ними кафе, бари, готелі, бази відпочинку… Так, звичайно, це приваблює туристів, але мине всього кілька років, і чи не викине власник все це на смітник…, тому що прийде інша мода в оформленні його бізнесу. Тому, мабуть, доречним буде згадати слова Михайла Грушевського “Шматочок історії – це така рідкісна річ, що нею треба вельми дорожити”. Тож, плекаймо в своїх душах бажання зібрати і зберегти все це, і тоді майбутні покоління – наші діти, онуки, правнуки – матимуть чому дивуватися і чим гордитися. А який теплий спомин вдячності предкам переповнюватиме їхні душі!

   Музейні експонати – це як старенькі люди, вони потребують догляду і пошани. Вони – обереги нашого народу, світло нашої душі. А самі, кинуті на поталу долі, вони пропадуть, залишать в наших душах смуток і запізніле каяття.

   Діти, заходьте до світлиці, слухайте цікаві розповіді юних екскурсоводів, які поведуть вас рушниковим розмаєм від минулого до сьогодення. І хочеться вірити в те, що ця робота буде продовжуватися,  бо той дух, який витає у нашій    світлиці – це світло Віри, Надії, Добра, а ще Пошуку, Творчості, Натхнення.

І поки не злиняє вишиття,

Ніхто наш рід на зраду не осуде.

Цвістиме сад, зростатиме дитя,

Була Вкраїна, і довіку буде.